Багато інвесторів у своїй роботі віддають перевагу орієнтації на економічні кластери. Викликано це тим, що зазвичай інвестор спеціалізується в одній з численних галузей, в тій, де він почерпнув чимало досвіду і ознайомився зі всілякими нюансами. Наприклад, інвестору, що вкладає кошти в енергетику, складно фінансувати фармацевтичні проекти, адже дані сфери помітно відрізняються.

Такі інвестори, як правило, вважають за краще працювати в тих регіонах і країнах, де вже є сформовані кластери в цікавих для них галузях, або хоча б є передумови для їх формування.

Орієнтація на кластери отримала помітне поширення в останні два десятиліття, після того як створення і розвиток кластерів довели свою ефективність у підвищенні конкурентоспроможності економік країн ЄС, США та ін. Висока конкурентоспроможність багатьох зарубіжних країн заснована на позиціях сильних кластерів. Одним з найвідоміших прикладів застосування кластерного підходу є Кремнієва долина США, де діє 87 тис. компаній (в т.ч. венчурні фірми і банки, що фінансують діяльність окремих компаній), десятки дослідницьких центрів і деякі великі університети.

Галузеві кластери можуть бути пов'язані вертикальними або горизонтальними стосунками. Фірми, що знаходяться в одному кластері, часто локалізовані в географічній близькості одна від одної. Це дає ряд переваг:

- поліпшення робочих відносин між фірмами, залученими в спільні проекти;

- поліпшення якості виробничого процесу та готової продукції;

- зменшення витрат на транспортування і швидка доставка товару споживачеві;

- форсоване поширення технологій і розвиток інновацій всередині мережі кластера;

- прискорення процесів і зниження транзакційних витрат за рахунок наявності довірчих відносин між учасниками кластеру.

Від цього спільно виграють компанії, інвестори та регіони. Компанії збільшують свою конкурентоспроможність і прибутковість, інвестори підвищують дохідність проектів і знижують ризики, а регіони отримують нові робочі місця, благополуччя і податкові надходження. Регіони і країни, що підтримують кластерні ініціативи, більш успішні в реалізації своїх стратегій розвитку. Маючи обмежені ресурси для розвитку, вони отримують максимум від них.

Стратегії промислового кластера, як правило, включають в себе такі елементи як комплексний аналіз галузі; визначення потреб підприємств з експортною орієнтацією; аналіз динаміки кластера, включаючи "драйверів" кластера (зв'язки, ринки, робоча сила, технологи, природні ресурси); рекомендації до дії. Загалом, в ЄС вже існує більше 2 тис. кластерів, що охоплюють приблизно 38% робочої сили. Там в останні роки набирає популярність так звана "розумна спеціалізація" регіональних кластерів.

Наприклад, один з найпотужніших кластерів life science знаходиться в Данії, а лідер серед кластерів ICT – в Фінляндії. Кластерні структури Німеччини активні в хімічній сфері та машинобудуванні, а Франції – в сфері косметики і продуктів харчування. Подібна тенденція характерна для всього світу. Кластерні ініціативи Канади успішні в біотехнологіях, високих технологіях, харчовій промисловості і т.д. Підтримка цих ініціатив в різній формі присутня на федеральному, регіональному і муніципальному рівнях. Тоді як підприємства регіональних кластерів Китаю, Сінгапуру і Південно-східної Азії, максимально використовують природний, кадровий та інтеграційний потенціали сусідніх регіонів. Іноді ділові співтовариства, учасники яких взаємодіють між собою, також можуть функціонувати як кластери. Так, наприклад, в Італії існують прототипи кластерів – індустріальні округи (їх близько 200, де зайнято понад 1 млн малих і середніх підприємств і порядку 6 млн працівників), більшість яких збільшили свою частку на вузькоспеціалізованих світових ринках до 80%.

Зарубіжний досвід свідчить також про широке розмаїття урядових і муніципальних організацій підтримки кластерів. Як правило, реалізація кластерних стратегій передбачає наявність грантоутворюючих фондів (інститутів, агентств), що підтримують кластерні ініціативи: наприклад, Національне агентство планування DATAR (Франція), Інформаційна система пошуку і класифікації кластерів CASSIS (Люксембург), Національна рада з конкурентоспроможності (США), програма кооперації LINK (Великобританія). Крім того, організовуються спеціальні інститути, що виконують функції з розвитку, побудови мережевих структур та їх інтернаціоналізації. До них можна віднести центри експертизи (Фінляндія), центри переваги (США), консалтингові, маркетингово-аналітичні і брендингові компанії (Economic Competitiveness Group (США); інститути і агентства, що входять в кластерні ініціативи (Мюнхенський технічний університет). Невід'ємною частиною інфраструктурного забезпечення кластерних стратегій є створення бізнес-інкубаторів, технопарків, спеціальних економічних зон, які, по суті справи, є каталізаторами утворення регіональних кластерів.

Все це веде до того, що статус компанії та її міжнародна репутація зростає при її входженні в кластер. При цьому, посилюється увага до неї з боку фінансових установ, а в регіон залучаються додаткові ресурси.